Вона вірить у себе навіть тоді, коли увесь світ має сумнів!

Олена Строя: «Поштовхом на велику сцену в Іспанії став мій виступ на вулиці: ми з однокурсниками заробляли як вуличні співаки; одного разу, під час такого виступу, повз проходив режисер…» 

Світ музики дуже примхливий та непередбачуваний, динамічний та швидкоплинний... Але незмінною залишається лише та творчість, що несе у собі талант та любов.

Послухайте спів Олени Строї (Olena Sloia), співачки родом з міста Рені, а зараз солістки театру у Німеччині, і ви зрозумієте, яке чудо людський голос, який це незвичайний інструмент!

Дійсно, голос Олени Строї вражає рідкісною красою тембру, вишуканим звучанням, завдяки чому відомі арії у виконанні співачки сприймаються як вперше почуті!

Зрозуміло, що до природної краси голосу додана величезна праця виконавиці, зусилля її педагогів. Тільки тоді став можливим такий блискучий результат.

-Олена, в якому віці ви зрозуміли, що хочете співати?

— У мами є магнітофонний запис того, як я, дворічна дитина, співала все, що чула на радіо. Я постійно щось співала, підіймала настрій своїм рідним. Пам'ятаю, було мені сім років, коли мені запропонували заспівати на весіллі у дядька. Це було у військовому наметі з музикантами. Усі гості, що танцювали на вулиці, зайшли до намету подивитися, хто там співає. Тому що голос дитячий, але незвичайний. З тих пір усі знайомі тиснули на моїх батьків, щоб вони серйозно задумалися над моїм навчанням співу.

-Які позашкільні заклади та гуртки ви відвідували?

— У 7 років я почала відвідувати музичну школу. Провчилася один рік по класу фортепіано, але потім кинула, тому що не було вдома інструменту.

З 9 років мене батьки віддали в ЦДЮТ на вокальний гурток до Віри Олександрівни Петрової. У неї я близько п'яти років займалася. І, напевно, саме тоді я зрозуміла, що моє життя буде пов'язане із вокалом.

Також відвідувала гурток в'язання. Це були усі гуртки, які я відвідувала.

І тільки, коли потрібно було поступати в училище, я займалася з Оленою Юріївною Джемалієвою та брала приватні заняття із сольфеджіо.

-Хто став вашим наставником?

— Кожен викладач, який у мене був, чомусь мене навчив. Але моїм справжнім наставником стала викладачка в Іспанії. В неї я вчилася 4 роки у Вищій вокальній Мадридській школі. Звати її Вікторія Мансу.

-Який виступ став для вас поштовхом на велику сцену?

— Поштовхом на велику сцену, як це не дивно, став мій виступ на вулиці, тому що коли я поступила до Мадриду, в мене не було стипендії і не було ніякої фінансової підтримки. Мені довелося співати на вулиці з однокурсниками, тобто ми заробляли як вуличні  співаки та музиканти. Одного разу, під час такого виступу, проходив повз режисер, почув мене і запросив на прослуховування. Завдяки йому я й отримала великий контракт в одному з найпрестижніших театрів Іспанії.

-Чи підтримували батьки ваш вибір?

— Я не скажу, що батьки розуміли мій вибір. Вони абсолютно не розуміли, навіщо взагалі з цим пов'язувати життя. Але вдячна їм за те, що не перешкоджали моєму вступу до університету. І, як студентці, допомагали фінансово і відправляли передачі.

-Чи була недовіра до вашого вибору з боку сім'ї, оточення? Якщо була, то хотілося опустити через це руки? Що допомогло не зупинитися?

— Сім'я і оточення ставилися до мого вибору як до забави. Батьки підтримали мене у вступі через те, що на них був певний тиск друзів, які займалися музикою і говорили: «Ось, у дитини ж є талант, віддайте її вчитися!». Але до кінця батьки не розуміли, куди вони мене віддають і що з цього вийде. Вони плекали ілюзії, що відразу після навчання я стану великою зіркою. До речі, це була і моя ілюзія, яка допомогла мені виїхати.

Через кілька років навчання батьки зрозуміли, що «зірки» ніякої з мене поки не виходить і що я звичайна студентка, яка 4 роки провчилася в училищі, а тепер треба в консерваторії ще 4 роки. Тобто у звичайних працюючих людей це викликало, м'яко кажучи, нерозуміння. Пам'ятаю, було мені вже 24 роки, я знову поступала після 8 років навчання на 1-й курс, і одного разу батько в серцях сказав мені: «Та коли ти вже все це кинеш і підеш, врешті-решт, на ринок торгувати?!»

Особливо у батьків непорозуміння викликало те, що я раптом вирішила їхати до Іспанії. Так як батьки не дали мені грошей на поїздку, я, як могла, заробляла у Києві. Збирала 4 роки кошти і на ці заощадження поїхала.

З боку багатьох друзів, які не займаються музикою, теж були питання: «Навіщо воно все тобі потрібно?». І, звичайно, у такі моменти руки опускалися, адже ти розумієш, що моральна підтримка з боку близьких людей не така вже й велика, в тебе не вірять.

Я розуміла, що чим менше підтримки, тим більше виникає бажання опустити руки, але, з іншого боку, прийшло усвідомлення того, що якщо я здамся, то я покажу цією поведінкою, що вони були-таки праві. Розуміла, що це просто мене знищить. Виникали думки що, може я роблю щось неправильно у цьому житті, раз стільки років витрачаю на таку дивну професію, але якщо цього не буду робити — це буду вже не я. Це буде зовсім інша людина, яка зрадила щось всередині себе, щось глибинне. Тому вирішила вірити у себе навіть тоді, коли увесь світ мав сумнів.

-Яких успіхів ви досягли? Де ви працюєте?

— Я закінчила коледж ім. Глієра. На той час це було вище музичне училище, потім Київську консерваторію і музичний спеціалізований інститут з вокалу в Мадриді. Потім я пройшла «Opera Studio» — це спеціальний проект для студентів-музикантів, на який дуже великий конкурс. Пройшла два таких проекти — в Іспанії (місто Хіхон) і на Канарських островах (Тенеріфе). Потім дуже багато разів брала участь в різних конкурсах, на яких, правда, нічого не займала. Були тимчасові контракти на постановку. Принцип роботи такий: ти або працюєш фрілансером з контрактом на постановку, або тебе беруть на постійну роботу в театр. Така система, як постійна робота в театрі, існує лише в Швейцарії та у Німеччині, якщо говорити про Європу.

На даний час я працюю в театрі в Аугсбурзі уже третій рік.

-Розкажіть історію вашого псевдоніма.

— Я використовую псевдонім уже років п'ять. Була ситуація: якось співала в театрі, там було дуже багато італійців. Коли я сказала своє справжнє прізвище (Строя), по залу прокотилася хвиля сміху. Виявляється, що моє прізвище звучить італійською практично як слово «troia» та перекладається як «свиноматка». Оскільки прізвище вимовляєш швидко, першу букву не чути, і це викликає не дуже хороші асоціації. Тому мені довелося терміново щось придумати, поки не опублікували афіші. І тепер я використовую псевдонім Sloia.

-Що допомогло вам досягти успіхів?

У нашій професії взагалі немає чіткої інструкції, як домогтися успіху. Якщо в інших сферах можна продумати якийсь алгоритм, то тут такого немає. Ти можеш вчитися і робити все, що завгодно, але ніколи цього успіху не досягнеш. А можеш взагалі нічого не робити, просто познайомитися з потрібними людьми і прийти до великих результатів, але, звичайно, не як професіонал.

Я завжди багато і старанно займалася, ще мені допомогло те, що я опинилася поруч із потрібною людиною. В останній рік мого навчання і кастингів в Іспанії мені доводилося працювати вдень і вночі, щоб оплатити ці самі кастинги. В один день мені подзвонив чоловік моєї подруги, який працював в театрі і повідомив про те, що у них проводиться прослуховування для мого типу голосу. Я написала директору театру і мене взяли, через 2 дні я вже була в Німеччині.

Я не можу точно відповісти на питання «як досягти успіху?». І не можу дати покроковий рецепт, я просто знаю, що я дуже багато вчилася, і у мене вийшло все саме так.
 

 

-Бажаємо Вам, Олено, удачі в подальшій роботі! Цікавих і яскравих ролей!

Ілона Мунтян, Ольга Телепан,

юнкори Школи журналістики

Ренійського ЦДЮТ

Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *