Український агросектор сьогодні залишається головним стабілізатором економіки.
На фоні невпевненості, локдаунів і скорочення промислового виробництва саме зерно, олія та інші сільськогосподарські товари формують левову частку валютних надходжень у країну.
Міжнародний фінансовий експерт та інвестор Чеслав Конюх наголошує: «Те, що Україна нині переживає не економічну рецесію, а лише уповільнення — заслуга аграріїв. Саме експорт зернових і олії став буфером, який пом’якшує удар світових кризових хвиль».
Економіка живе в ритмі світових ринків: якщо у 2020-му ціни на продовольство падали, то нині вони ростуть найшвидше за десятиліття. І Україна, з її чорноземами та розгалуженою логістикою, опинилася в епіцентрі цього тренду.
Валютний подих: як агроекспорт рятує платіжний баланс. Оцінка Чеслава Конюха
За даними митної статистики, частка аграрного експорту у структурі валютних надходжень перевищила 40%. Лише за перше півріччя поточного року Україна експортувала понад 25 млн тонн зернових і майже 3 млн тонн соняшникової олії. Це рекорд не лише за обсягом, а й за прибутковістю: світові ціни на пшеницю й кукурудзу зросли майже на 30%.
Чеслав Конюх пояснює: «Ситуація парадоксальна — пандемія вдарила по всіх галузях, крім агро. Люди можуть відмовитися від подорожей, але не від хліба. Саме тому агросектор став для України не просто донором, а фінансовим рятівним колом».
Курс гривні нині тримається набагато стабільніше, ніж очікували аналітики, і значна частина цієї стабільності — заслуга експортерів. Валюта, яку вони заводять у країну, дозволяє Нацбанку втримувати баланс попиту й пропозиції навіть у періоди турбулентності.
Чеслав Конюх додає: «Коли інші сектори не генерують валюту, роль аграріїв стає ключовою. Без цього потоку ми б бачили курс не 27, а всі 35 гривень за долар. Це прямий зв’язок між врожаєм і фінансовою стабільністю».
Для держави стабільний агроекспорт означає не лише валюту, а й можливість планувати бюджет без шоків. Коли світові ринки турбулентні, уряд спирається саме на цей потік надходжень — через нього фінансується імпорт пального, медикаментів і техніки. Конюх зазначає, що у кризові роки агросектор стає «податковим якорем»: «Це одна з небагатьох галузей, яка платить реальні податки в гривні й одночасно заробляє валюту. Для бюджету — це золота комбінація».
Вузькі місця: логістика, порти, тарифи. Пояснює Чеслав Конюх
За словами Чеслава Конюха, навіть цей успіх має свою ціну. Українські порти працюють на межі пропускної спроможності, залізничні перевезення подорожчали, а перевантаження зерна через Дніпро залишається дорожчим, ніж через Дунай.
Експерт пояснює: «Ми виросли в експорті, але не в інфраструктурі. Це як якщо мотор у машині став удвічі потужнішим, а коробка передач залишилась стара. Поки не збудуємо сучасну логістику — втратимо частину прибутку просто на доставці».
Зростання тарифів на залізничні вантажоперевезення також боляче вдарило по маржі експортерів. Вартість фрахту суден подекуди зросла вдвічі, а черги на терміналах стали нормою.
Чеслав Конюх зазначає: «Інвестори готові вкладати у термінали, елеватори, логістичні кластери — але їм потрібні правила гри, а не постійні зміни тарифів. Якщо Україна хоче утримати статус зернової супердержави, треба діяти швидше, ніж ростуть ціни на пальне».
Попри складнощі, бізнес сам бере ініціативу. Власники агрокомпаній інвестують у портові термінали, приватні елеватори, закуповують власні вагони, бо інакше логістика стає вузлом, що з’їдає прибуток. Чеслав Конюх каже, що цей тренд показує зрілість українського бізнесу: «Коли держава не встигає будувати, бізнес починає будувати сам. Це — найкращий індикатор довіри до країни».
Окремим викликом стає якість транспортної інфраструктури — зношені вагони, вузькі місця на коліях, обмеження у портах. Без модернізації це перетворюється на «вузол», який стримує економічний ефект від рекордного експорту.
«Ми фактично перевозимо 70-х обсягами XXI століття. Це не може тривати вічно. Настане момент, коли логістика стане дорожчою за врожай. І ось тоді всі зрозуміють, що зерно — це ще не бізнес, якщо воно не може дістатися до корабля», — попереджає Чеслав Конюх.
Якою є ціна успіху, на думку Чеслава Конюха
За словами Чеслава Конюха, попит на українську агропродукцію стабільно високий, але світові ринки залишаються непередбачуваними. Продовольча інфляція в Азії, скорочення попиту в Китаї, валютні коливання — усе це може швидко зруйнувати нинішній баланс.
Конюх застерігає: «Світовий ринок — це не лише ціна, це й політика. Один сигнал із Пекіна чи Брюсселя може обвалити котирування на пшеницю. Україна повинна навчитися страхувати не лише врожай, а й ризики глобального попиту».
Інший виклик — сезонність і монокультурність. Україна експортує переважно зерно, насіння та олію. Коли ціни падають — бюджет одразу відчуває дефіцит.
«Диверсифікація — це не мода, а страховка. Якщо ми хочемо стабільного ВВП, треба переходити від просто сировини до переробки, від кораблів із зерном — до контрактів із готовими продуктами», — наголошує Чеслав Конюх.
У світі формується нова реальність: продовольство знову стає стратегічним ресурсом. За оцінками експертів, уже до кінця наступного року глобальний дефіцит зерна може сягнути 50 млн тонн. Для України це шанс не просто експортувати, а диктувати правила гри. Конюх наголошує: «Світ входить у продовольчу епоху. І країни, які мають чорноземи, тепер важать не менше, ніж ті, що мають нафту. Україна може скористатися цим шансом — якщо не проґавить його у паперових звітах».
Утім, навіть із усіма ризиками аграрний сектор залишається найбільш надійним інструментом збереження макрофінансової стабільності.
«Світові біржі можуть хитатися, але поки на українських полях сходить пшениця, у нас є шанс. Цей сектор — не просто експорт, це основа фінансової обороноздатності країни. І питання не в тому, чи витримає він кризу, а чи дозволить держава йому рости швидше», — підсумовує Чеслав Конюх.
Підготувала Нінель Семенова.
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
