Історія Влада Бондаренка (Зоря) та його товариша Лелеки, що пішов на небо…
Втратив здоров’я на війні — бореться за життя вдома
Нещодавно в місцевих пабліках учасник бойових дій Юрій Джабінський звернувся до мешканців Ренійської громади з проханням допомогти його побратиму Владу Бондаренко (позивний Зоря).
«Його звільнили за станом здоров'я, в нього імпланти в хребті та численні тяжкі контузії, які провокують неодноразові мікро інсульти, — розповідає Юрій. — Психічний стан теж бажає кращого. Із за цього він не зміг вчасно пройти всю бюрократію. Через тиждень йому пообіцяли, що покладуть до лікарні, але на даний час він немає за що жити і просто купити їжу. І навіть в такий складний для нього час він думає за свого єдиного друга собаку і просить гроші, щоб його нагодувати. Якщо зможете якось організувати і допомогти коштами, хто стільки зможе, навіть 20-50 грн, — для нього допомога. Це його номер картки: 5168 7520 9686 5210. Він є у мене в Фейсбуці — «Владислав Одесский», можете переглянути його сторінку».
Прохання підгодувати собаку
Ми зайшли на сторінку Влада, де він розмістив фото свого четверолапого друга і написав: «Сьогодні прошу допомоги не для себе — для мого пса Рея. Поки я лежу хворий і навіть працювати не можу, він єдиний, хто не відходить від мене ні на крок. Рей завжди був моєю опорою після всього пережитого, а зараз я навіть не можу забезпечити його елементарним — кормом.
Ніколи не думав, що доведеться просити про таке… але ситуація тепер така, що без підтримки ми просто не впораємось.
Будь-яка гривня — це порятунок для мого хвостатого друга, який пережив зі мною всі труднощі й залишається поруч, навіть коли сил уже мало.
Дякую кожному, хто відгукнеться».
«Влад не пішов вибивати собі пільги…»
Ми зв’язались з Юрієм Джабінським та попросили його розповісти про побратима.
— З Владом ми служили в 68-му окремому стрілецькому батальйоні, але в різних підрозділах, — розповідає наш земляк. — Познайомились ми з ним вже безпосередньо під Авдіївкою, в селі Очеретине, в одній із хат, куди ми приїзжави на відпочинок після бойових завдань. У Влада ще був товариш Вітя, позивний Лелека. Це були хлопці, які є справжні в душі патріоти України.
Коли ми приїхали вперше під Авдіївку, і потрібно було вирушати на позиції, які ще ніхто з нас не знав, але де йшли постійні інтенсивні бої, першими пішли Зоря і Лелека.
Зоря йшов на завдання завжди на позитиві, казав: «Ми йдемо на роботу працювати. Це наша робота захищати нашу землю, нашу Україну». Всі йшли з ним, знаючи, що з Владом не страшно — завжди прикриє і ніколи не відмовлявся від складнощів.
Якось на позиції після чотириденного чергування всі були дуже виснаженні від жорстких боїв і собачого холоду, уже майже без сил чекали ротацію. Та після приходу зміни виявилось, що людей не вистачає, і потрібно комусь ще залишитись на невизначений термін. Влад без вагань залишився — він надто переживав, щоб позиція не залишилась оголеною.
Пізніше я опинився в госпіталі, але був на зв’язку зі Владом. Він мені повідомляв, якого обладнання не вистачає, щоб нищити ворога. Я через волонтерів допомагав, чим міг, — нічними приборами та іншим обладнанням.
Потім наш батальйон розформували, Влада перевели в 59-ю бригаду. Він ніколи не просився перевестися в тил, завжди залишався на нулі.
Отримав численні контузії та поранення. Згодом його списали з армії за станом здоров'я.
На жаль ми втратили нашого Віктора (Лелеку), він героїчно загинув на полі бою.
Вже будучи дома Влад Бондаренко, він не пішов вибивати собі пільги, одноразову допомогу та пенсію, те що заслуговує. Сказав: «Просто я виконував свій обов'язок, захищав свою неньку Україну. А гроші я сам собі зароблю».
Та війна далася в знаки, стан здоров'я його значно погіршився, причому, настільки, що сам він самостійно це вирішити не може.
Йому потрібна ретельне обстеження та лікування, і щоб всі захворювання були визнані, як в наслідок війни та пов'язані з захистом Батьківщини. Щоб отримати одноразову виплату за інвалідність та поранення, пенсійне забезпечення, всі пільги, які належать ветерану війни, треба «подолати» МСЕК.
Як бачимо, ветерани війни потребують щонайменше правничої допомоги та соціального супроводу, щоб отримати державні гарантії. Це дуже складний шлях, де багато бюрократії. Тому в Ренійській громаді створено організацію «Ветеранське серце». Про плани її роботи читайте тут.
Що розповів мешканець Рені Юрій Джабінський про свій власний бойовий шлях, нагадає інтерв’ю на каналі «Новини Рені»
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
