Як працює обласний центр молдовської культури в Новосільському.
Соліст із народу
В обласному центрі молдовської культури, що з січня 2023 року працює у селі Новосільське Ренійської громади, відбулася зустріч корифеїв сцени.
З ініціативою проведення такої зустрічі виступив пенсіонер, у минулому механізатор місцевого колгоспу Михайло Азман.
— Ким я тільки не працював – і трактористом, і чабаном, і черговим на компресорній, але завжди після роботи йшов до Будинку культури, – розповідає Михайло. – Зараз я на пенсії, мені 72 роки, працюю вдома по господарству. Як у всіх є теплиці. Але душа просить пісні.
Михайло виріс у співочій родині – чудові голоси були у його батька та тітоньки, вони знали багато народних пісень. Але Михайлу хотілося розучувати нові та нові.
— Це зараз в Інтернеті можна «завантажити» дуже багато пісень – і слова, і музику, і «мінусівки», — каже Михайло. – А в роки мого дитинства та юності єдиним джерелом інформації була радіоточка. Я з нетерпінням чекав на музичні передачі. Якщо почув нову молдавську пісню, якщо вона мені сподобалася, то намагався дочекатися повтору передачі. Переді мною стояло завдання з першого разу запам'ятати і слова, і мелодію – і це в мене виходило!
У Михайла Азмана від природи голос такої сили, що він міг виступати у великій залі без мікрофона, і все одно від децибелів «люстри тремтіли».
— Був запівалою в армії, виступав у концертах, — розповідає Михайло. – Після служби повернувся до рідного села, працював у полі, вдома, але знаходив час ходити на репетиції до Будинку культури, співав у складі ансамблів «Тараф», «Ізвораш». У ті роки було багато концертів, ми часто виїжджали до інших міст – є про що згадати.
В останні роки пандемія та широкомасштабна війна скасували всі концерти, але пісні не можуть жити під замком – співати хочеться. Тому на зустрічі з колегами з творчого цеху, що відбулася у Центрі молдовської культури, Михайло Азман наспівся від душі.
З дитинства ставили на стільчик…
На прохання методиста центру Анжели Жоля учасники зустрічі – відомі у Ренійській громаді та далеко за її межами артисти з народу – розповіли, як розпочинався їхній творчий шлях.
— Я співаю з дитинства, скільки себе пам'ятаю, — розповідає керівник народного ансамблю молдовської пісні «Церенкуца» Галина Никита-Куля. – У нас вся родина була співочою, тато з мамою чудово співали дуетом. Співали брати, сестри. Старший брат, який був сліпим, чудово грав на гітарі. Пам'ятаю мене, дитину, ставили на стільчик, і я співала пісеньку про пастушка. Коли навчалася у школі, брала участь у агітбригадах, у всіх шкільних заходах. Пам'ятаю, коли закінчувала восьмий клас, класний керівник почав усіх питати, хто яку професію вибрав, де ми плануємо продовжити освіту? Я тихо, щоби ніхто не чув, відповіла «У філармонії». Класний керівник не розчула, і тоді я на весь голос крикнула: «Піду у філармонію! Я хочу все життя співати та танцювати!» На що вчителька сказала: «Так, це дійсно твоє…»
Галина навчалася у місті Сороки в інституті культури, у 1988 році отримала диплом та розподіл на викладацьку роботу, вела клубні дисципліни. Незабаром вона зустріла свою долю – Олександра Куля, який був родом із села Долинське Ренійського району:
— У 1989 році Сашко отримав диплом і почав працювати акомпаніатором, працюючи в одній сфері, ми й познайомилися, – розповідає Галина Андріївна. – 1990 року зіграли весілля та вирішили переїхати до чоловіка на батьківщину, на Одещину. Ані російської, ані тим більше української мови я не знала – як працювати? Завідувачкою відділу культури була в ті роки Євгенія Петрівна Мозер, і я попросила її знайти мені місце роботи у молдавському селі. Так стала художнім керівником Долинського Будинку культури, створила вокальний ансамбль «Незабудки».
Команда, «без которой мне не жить»
— На той час я ще навчалася у школі, — продовжує спогади Оксана Тофан, яка співає у складі ансамблю «Церенкуца». – Пам'ятаю, у 1991 році Галина Андріївна прийшла до школи у пошуках талантів. Так я почала ходити на репетиції до Будинку культури, і співаю досі. Бувало, чоловік обурювався: мовляв, настав час мені, дорослій жінці, господині «перестать позориться». Але я відповідала чоловікові: ось коли ти залишиш свій улюблений футбол…
Різними дорогами йшли до ансамблю «Церенкуца» його учасниці. Цей колектив,
можна сказати, повернув до життя Єфросинію Берлінську. Після того, як вона втратила чоловіка і була продана у селі Орлівка улюблена домівка (переїхали до Рені, ближче до дочки), на душі стало дуже тяжко. І тоді пенсіонерка почала ходити на репетиції до районного Будинку культури. Народні пісні, спілкування з однодумцями стали тим життєдайним киснем, яким Єфросинія Берлинська дихала все своє життя. Працюючи заступником директора Орловської школи з виховної роботи, вона вела великий хор, організовувала різноманітні заходи.
Єфросинья Берлінська знає багато народних пісень, старих колядок, які традиційно виконували в Орлівці під час численних зимових свят. На зустрічі в обласному центрі культури Єфросинія Берлінська разом із керівником хореографічного ансамблю «Опінкуца» Миколою Алєксандровим виконали кілька старовинних колядок.
Культура тримається на ентузіастах
— Цього року нашій «Опінкуці» виповнюється вже 42 роки, — повідомив Микола Алєксандров, і згадав ті часи, коли студентом танцював у складі студентського ансамблю.
Повернувшись додому із дипломом агронома, молодий фахівець створив дитячий хореографічний ансамбль, у якому сам із задоволенням танцював.
— Культура завжди трималася і сьогодні тримається на ентузіастах, на тих людях, які працюють не заради грошей, а для того, щоб зберегти найпрекрасніше, що є у народу, – каже М. Алєксандров.
На жаль, через широкомасштабну війну проведення великих культурних форумів в Україні стало неможливим.
— Цього року ми проводили фестивалі молдовської культури в формате онлайн, — розповідає директорка Центру молдовської культури Маргарита Бабере. – Вони були міжнародного рівня, оскільки брали участь колективи та солісти не лише на Одещині, надсилали свої творчі роботи колеги з Республіки Молдова та Румунії. Цього року провели і дитячий фестиваль молдовської культури, який стартував уперше у 2022 році. Проте більшість заходів ми проводимо у вузькому колі. Вони різні. Запам'яталася, наприклад, зустріч із мешканкою села Новосільське, яка показала дітям із села Плавні, як молдавани роблять плечинту.
— Взагалі секрети національної кухні традиційно передають бабусі своїм онукам, бо мами зазвичай зайняті на роботі, – продовжує розмову Анжела Жоля. – Ми намагаємося, щоб у заходах нашого центру брали участь якнайбільше дітей, яким ми маємо передати традиції своїх предків.
Ласкаво просимо до обласного центру молдавської культури!
— Ми прагнемо, щоб обласний центр молдовської культури, який у січні відзначить лише перший рік своєї роботи, став центром для всіх громад Одеської області, де мешкають молдовани, — сказала Маргарита Бабере. — Ласкаво просимо, всім двері відчинені!
На завершення зустрічі голова Ренійського молдовського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере тепло подякував усім, хто взяв участь у традиційному фестивалі «Cînt şi joc la hora moldovenilor!» та вручив кубки.
Про те, як душевно пройшли посиденьки ветеранів у Новосільському, — у репортажі на каналі «Новини Рені».
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
