Пішов із життя Олександр Переведенцев.
На 47-му році обірвалося життя Олександра Переведенцева — викладача фізкультури опорного ліцею, людини рідкісної душі та дивовижної скромності. Він не шукав слави, не давав гучних інтерв'ю і не прагнув камер. Але за нього говорили його учні – діти, закохані у спорт так само щиро, як і їхній наставник.
Олександр мав унікальний дар — бачити в кожній дитині особистість. Пам'ятаєте, як на регіональній спартакіаді, даючи інтерв'ю Ютуб-каналу «Новини Рені», дівчата-легкоатлетки навперебій хвалилися своїми «спортивними позивними»? Тренер вигадував їх з такою любов'ю та влучністю, що учні носили ці імена з гордістю, наче найвищу нагороду.
Легкоатлетка Оксана Соловєй у його очах була «Пташкою» — бо не просто бігла, а летіла над доріжкою. А Мілана Карамець, коли прийшла в команду, сама просила вчителя про позивне, ставши для всіх «МіліВінілі». У цих добрих прізвиськах було все: увага, тепло та віра в успіх кожної дитини.
— Ми працювали пліч-о-пліч з 2006 року, — розповідає тренер ФК «Олімпік» Андрій Удовін. — У нас у клубі було до 160 дітей: молодша, середня та старша групи. Ми завжди змінювали один одного: сьогодні я з малюками, наступне тренування – Сашко з ними працює. Чому? Тренери вони все одно різні, зі своїм підходом до дітей, зі своїм характером, я вже не говорю про знання та особистий досвід. Ми з Санею вважали за правильне віддавати дітям усе, і вони отримували вдвічі більше. Саня був командним гравцем у всьому: ми разом возили дітей на змагання до Одеси, Харкова та інших міст. Разом стежили за грою, нагадуючи дітям правильні дії на полі. Ми були однією командою.
Я хочу наголосити: Олександр Переведенцев був із тих тренерів, які не просто з дипломом, а й самі – спортсмени. Спочатку футболіст, мій колега був багатогранним, він міг вести багато видів спорту. Я вважаю, що шостій школі з таким учителем просто пощастило – він і волейбольну команду сформував і теніс вів, і ручний м'яч. Ліцею неймовірно пощастило з таким Учителем.
Спорт і велика самовіддача на кожному тренуванні, на кожному уроці вимагають величезних сил:
— Перший удар у Сашка стався три роки тому просто на святі останнього дзвоника, — розповідає Андрій Удовін. — Тоді довкола були люди, оперативно відреагували. Сашко лише три дні пролежав у лікарні – і вийшов на роботу. Але другий інсульт він переніс, будучи вдома один. Допомога прийшла лише через півтори доби – час було втрачено… Ми втратили не просто професіонала. Ми втратили друга, наставника та людину, яка вчила дітей вірити у свою перемогу і вперто йти до неї.
Світла пам'ять Олександру Переведенцеву. Його «позиві» назавжди залишаться в серцях тих, кому він дав путівку у життя.
Антоніна БОНДАРЬОВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
