і як продовжують руйнувати південне місто війська путіна.
26 листопада 2022 року в Рені приїхала з Херсона родина Антоніни Осинцевої, яка пережила окупацію. Вона приїхала з дочкою, зятем, онукою та кішкою.
Як відомо, Херсон був звільнений ЗСУ 11 листопада 2022 року, 14 листопада, у звільненому обласному центрі побував Президент України Володимир Зеленський.
Але оскільки лінія фронту знаходиться недалеко від Херсона, для мирних жителів небезпека не тільки не минула, а й збільшилася: агресор, який змушений був відступити під натиском ЗСУ, кидає бомби та снаряди у житлові квартали. Один із цих снарядів 24 листопада потрапив до багатоповерхового будинку, де жила Антоніна Іванівна Осинцева. У свої 80 років жінка лишилася без даху над головою.
-Антоніно Іванівно, ви, напевно, народилися в сорочці: ваш будинок зруйнований, а ви, слава Богу, залишилися живі.
— Я жила в Херсоні з 1952 року і вважаю це місто своєю батьківщиною. Коли почалася широкомасштабна війна, і наше місто за лічені дні виявилося окупованим, все в нашому житті змінилося. Телебачення не було, радіо не працювало, Інтернет зник. Тому донька вирішила забрати мене до себе (до цього я жила у своїй квартирі одна, чоловік помер 11 років тому).
-Херсонщина – житниця України. Його окупацію відчула вся країна. Як жилося херсонцям під окупацією?
— Я майже не ходила нікуди. За продуктами ходили діти, бо були великі черги. Ми намагалися рідше виходити надвір, бо там були озброєні солдати, танки, військові машини. Влітку, коли ми чекали на звільнення, діти відвезли мене на дачу, їм здавалося, що там безпечніше. Але минуло літо, стало холодно, і я у жовтні повернулася до Херсона.
-Що в окупації було найважчим?
— Я не могла повірити, що були, так би мовити, «рідні брати», і вони напали на нас. Почали стріляти, вбивати, стільки руйнувань...
Під час окупації ми не могли відкрити вікна – з боку Дніпра йшов сильний запах паленого волосся. Це фашисти-рашисти палили свої трупи.
Я сама російська, а тепер цю націю ненавиджу.
День визволення: коли він настав, що відбувалося в місті і як це люди сприймали?
— Це було дуже гарно, всі були раді. Я не ходила зустрічати, але діти були там, розповідали: раді були всі, чекали, всі люди плакали. Але легше після визволення не стало. Лінія фронту недалеко і звідти постійно летять бомби. У Херсоні рахуйте жодних заводів не залишилося, рашисти стріляють по мирних кварталах, по житлових будинках. 24 листопада снаряд прилетів до будинку, де мав квартиру.
-Серед сусідів були загиблі?
— Слава Богу ні. Моїм сусідкам, таким же літнім жінкам, як я, просто пощастило. У них є традиція о четвертій годині збиратися на лавочці біля будинку, спілкуватися. Так було й того дня. Вони вже збиралися розходитися своїми квартирами, коли прилетів снаряд. Вони всі були на вулиці і тільки тому лишилися живі. Нині мої сусідки живуть у міській лікарні, де їм дали ліжка. У них нічого не лишилося, вони втратили все.
Як сім'я Осинцевих опинилася в Рені – в інтерв'ю на каналі «Новини Рені».
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
