Зустріч випускників та випускниць через 55 років.
У Рені відбулася зустріч випускників та випускниць Ренійської школи №4, які здобули атестати про середню освіту 55 років тому. За цей час кожен прожив велике життя.
Під час зустрічі старі шкільні друзі розповіли про себе, про успішні справи свого життя.
Житель м. Рені Опанас Брагар у молодості піднімав Целіну, повернувшись у рідні пенати ще 40 років, пропрацював водієм – у порту, на залізниці та в «Райспоживспілці».
Валентина Бартян, яка дуже любила уроки математики, яке вели подружжя Марашлець Іван Федорович та Ганна Володимирівна, закінчила Кишинівський педінститут, залишилася працювати на кафедрі математики, викладала студентам. Доля теж повернула її до батьківського будинку – працювала завучкою у Ренійській школі №6, в інформаційно-обчислювальному центрі порту, потім у «Промінвестбанку» — від інженерки з програмування до директорки філії.
Мешканець с. Лиманське Володимир Белали присвятив своє життя сільському господарству, працював у рідному селі. У його підпорядкуванні було шістдесят механізаторів.
Михайло Бунулу – портовик. Працював кранівником, став неперевершеним майстром з ремонту обладнання. І зараз, будучи на пенсії, він дуже затребуваний у порту майстер, якого просять прийти на допомогу, якщо потрібен ремонт техніки.
Чимало випускників та випускниць четвертої школи, яку в народі називають «молдавською», оскільки викладання велося цією мовою, продовжили освіту у вишах Молдови, де потім згодом і залишилися працювати.
Марія Стоянова, мешканка м. Вулканешти, після закінчення економічного факультету політехнічного інституту працювала у Державному банку Молдови. Вийшла на заслужений відпочинок із посади директорки Вулканештської філії банку.
Валентина Гусак (Корнел), яка виросла у селі Лиманське (Фрікацей), все життя працювала на керівних посадах на Молдовській залізниці.
З особливою гордістю випускники та випускниці 1970 року розповідали про свої сім'ї, дітей та онуків – найголовніше багатство.
Цього вечора було озвучено багато історій успіхів. Почути їх були раді і два вчителі випускників 1970 року — Микола Пантелійович Бартян, який вів уроки фізкультури, та Анастасія Андріївна Лисенко, викладач математики.
— У четвертій школі учні були, як наші діти, – згадувала Анастасія Андріївна. – Якщо хтось у моєму класі завинив, колеги так і казали: «Ваш Валера…» чи «Ваш Ваня…». Дуже приємно, що учні нас, освітян, не забувають – запрошують на зустрічі, просто так дзвонять, вітаються на вулиці.
Наступного дня випускники та випускниці відвідали вдома свою вчительку фізики Катерину Петрівну Строя.
— Я вважаю, що наш час був золотий, бо була стабільність, сказала учасниця зустрічі Ксенія Сари. – У нас були дуже добрі вчителі. Вони були для нас другими батьками, які виховували насамперед людяність, порядність, чуйність, сумлінність та відповідальність перед іншою людиною.
Вся атмосфера зустрічі та спогади про вчителів Ренійської школи №4 – у репортажі на каналі «Новини Рені».
Антоніна БОНДАРЕВА
Про те, як до війни проходили зустрічі випускників у стінах школи №4 (будівля якої сьогодні закрита через відсутність укриття), нагадає репортаж.
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
