Продовжуються розкопки городища Картал та могильника фракійців.
Цього сезону поблизу села Орлівка продовжилися розкопки на так званій Кам'яній горі. На цьому пам'ятнику археології національного значення працювала група студентів із педагогічного університету імені Ушинського. Експедицію очолив доктор історичних наук, професор Ігор Бруяко.
Щоб ви розуміли унікальність роботи: наразі на Одещині археологи працюють лише на двох локаціях – йдуть розкопки на Приморському бульварі в Одесі та у Ренійській громаді. Хоча до війни досліджуваних об'єктів було набагато більше.
Торговельні зв’язки у часи неоліту
Коли ми приїхали на розкопки, практика студентів вже закінчилася, вони пішли на канікули. Керівник експедиції продовжив роботу за допомогою місцевих жителів.
Ігор Бруяко розповів, що в перші роки широкомасштабної війни в Україні археологічної практики у студентів взагалі не було, але її вдалось поновити завдяки зусиллям керівництва педуніверситету імені Ушинського.
– Під час минулої експедиції на городище Картал ми натрапили на дуже незвичне явище: досліджуючи поселення, поряд із ним знайшли ранні поховання доби неоліту та бронзового віку, – розповів вчений. – Здивувалися: чому так близько, якщо поселення має окремий могильник? У пошуках відповіді роботу на локації продовжили цього року. Якщо говорити про конкретні знахідки, ми виявили цікаві зразки трипільської кераміки. Це доволі рідкісне явище для тутешніх місць, адже ареал трипільської культури розташований значно північніше. Тобто люди, які жили тут за доби неоліту, мали сталі торговельні зв'язки з трипільцями.
Професор розповів: городище Картал настільки цінна пам'ятка археології, що до війни фінансова підтримка надходила з Німеччини. Це дозволяло залучати більше студентів та місцевих жителів, видавати збірники за результатами досліджень.
Навіщо професор купив хату у селі?
Мабуть, мешканці Орлівки вважають професора Ігоря Бруяко своїм односельцем – вже чверть віку він є незмінним керівником експедиції на городище Картал. Ігор Вікторович навіть придбав власним коштом будинок у селі Орлівка – щоб мати базу для учасників експедицій.
Вчений з Одеси добрим словом згадав ті часи, коли до роботи археологів активно приєднувався краєзнавець з села Новосільське Валерій Кожокару зі своїми учнями.
Ігор Бруяко досліджує пам’ятки все життя, з тих часів, коли працював лаборантом в Інституті археології Академії наук України.
З часом він здобув ступені кандидата та доктора історичних наук, вчене звання професора. Шістнадцять років поспіль науковець очолював Одеський археологічний музей. Але щоліта він змінював костюм на робочий одяг, збирав лопати, віники, щітки та вирушав зі студентами у гарячі південні степи.
Це надзвичайно важка праця – щодня перекидати тони ґрунту під палючим сонцем у сподіваннях, що земля віддасть свої таємниці.
– Буває, що вчені втрачають інтерес до польової роботи: це важко, адже мені вже не тридцять і навіть не п'ятдесят років, – посміхається професор. – Можна сидіти в кабінеті й, скажімо так, переглядати якісь теорії, що існували раніше. В Європі є приклади, коли археологи з світовим ім'ям взагалі ніколи не виїжджали в експедиції, а використовували матеріали, які здобували інші. Але для мене польова робота – це основа діяльності, без цього археологія ніби мертва. Біля села Орлівка пам'ятка археології унікальна – тут багато культурно-хронологічних горизонтів, поселень різних епох: від мідно-кам'яної доби й майже до сучасності.
Зруйнувати, щоб… зберегти
Робота археологів специфічна: відкриваючи фрагмент, вони водночас руйнують його. Саме тому документування – це окрема наука, яку опановують на розкопках студенти істфаку.
Проводячи екскурсію свіжою ділянкою, вчений вказав на ритуальне поховання домашнього вогнища фракійців. Для недосвідченого ока це просто купа каміння, але професор одразу впізнав глиняний припічок та належним чином обтесані кам'яні конструкції.
– Вогнище вважалося священним, тому, коли люди переїжджали, його «ховали», – пояснює дослідник. – Цього року ми знайшли таке ж вогнище в одній із господарських ям. Ці ями, їх тут багато, рили для зберігання зерна, а коли вони ставали непридатними, туди скидали непотріб. Для археологів це речі, які несуть багато інформації.
Багатошарова пам’ятка
Нагадаємо, що гродище Картал і некрополь – пам'ятка архітектури багатошарова. Найдавніші шари сягають епохи неоліту (V-IV тис. до н.е.).
Періоди розквіту припадають на ранню залізну добу та античність (VIII ст. до н.е. – III ст. н.е.).
У гето-дакійський період (IV ст. до н.е.) пагорб перетворився на систему оборонних споруд. Гето-дакійські племена звели тут масивні стіни та рів, щоб захистити переправу та контролювати торговельні шляхи.
У римську епоху (I – III століття н.е.) об'єкт став римським військовим форпостом на лівому березі Дунаю, що охороняв переправу через річку та шлях, який вів до Тіри (Білгород-Дністровський) та інших міст Північного Причорномор'я.
Кілограм античного золота
Археологічний об’єкт було відкрито, коли на Кам’яній горі розпочали видобуток каменю.
– Камінь брали для будівництва гребель та доріг – у придунайських степах це було єдине таке родовище, – розповідає професор Ігор Бруяко. – Взагалі-то існують суворі правила: перед початком будь-яких земляних робіт розвідку проводять археологи. Якщо експертиза не виявляє цікавих для науки об'єктів, дають «зелене світло» господарській діяльності. Але трапляються випадки, коли коня запрягають позаду воза. Коли постало питання про археологічну розвідку біля Орлівки, видобуток каменю тривав уже років п'ять. За цей час дуже багато всього було знищено. Археологи почали розкопки у 1963 році.
Як відомо, на території городища Картал знайшли знаменитий Орлівський скарб стародавніх монет кізикінів. У глечику містилися монети 43 типів із природного сплаву срібла та золота (електруму). Загальна вага знахідки – близько 1,15 кг. Вчені з'ясували, що вони були виготовлені впродовж VI-IV століть до н.е. у давньогрецькому місті Кізик, що на південному узбережжі Пропонтиди (Мармурового моря). В античному світі вони відігравали роль міжнародної валюти. До Одеського археологічного музею тоді передали 71 монету разом із посудиною.
Найбільший некрополь від Карпат до Дунаю
Ще одна унікальна знахідка – фракійський некрополь. За словами Ігоря Бруяко, це найбільше поховання, знайдене нашими археологами на території від Карпат до Дунаю.
– Вже відкрито 650 поховань, серед яких є групові, – пояснює вчений. – Але розкопки проведено лише фрагментарно. Уявіть, скільки відкриттів ще попереду.
Цього літа, досліджуючи фракійський могильник, учасники експедиції знову натрапили на турецькі окопи, що залишилися з часів відомої битви при Кагулі під час російсько-турецької війни (1768—1774 рр.).
До речі, ми звернули увагу на стару проблему – стихійне сміттєзвалище, яке знаходиться по дорозі на Кам’яну гору. Ми побачили, що останнім часом тут проведено чималу роботу – сміття згорнуто подалі від дороги. Сподіваємось, що місцеві мешканці не накидають непотріб знов.
Студенти щасливі, тому що цілком самостійні
Ми поцікавились, як ставляться до розкопок сучасні студенти?
– Я згадую себе в цьому віці: поле, намети, розмови й пісні під гітару біля багаття, – каже професор. – Зараз інакше – тепер студенти роблять відео і викладають у ТікТок, привертаючи додаткову увагу до нашої роботи.
Але правила незмінні: щодня підйом о п'ятій ранку, швидкий сніданок – і о шостій вже на об'єкті. Працюють до дванадцятої. Після обіду нікого не треба вмовляти на «тиху годину» – самі валяться з ніг. Після вечері – вільний час.
– Студенти задоволені тим, що в них є самостійний колектив, який виконує певні задачі. Вони самі готують собі їжу. Я дуже здивувався: дівчата навіть торти пекли! З експедиції студенти повертаються з враженнями, про які розповідають друзям і родичам. Є студенти, які приїжджають на практику вдруге – отже, точно сподобалось. Вони – наші майбутні кадри.
Цього року професор влаштував для студентів цікаві екскурсії – вони відвідали Ренійський історико-краєзнавчий музей, завітали у музей гагаузького села Котловина, а також здійснили подорожі в Ізмаїл і Болград.
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
