Директорка Котловинського ліцею Прасковія Долапчи – про надання гагаузам статусу корінного народу.
Як ми вже повідомляли, на розгляд Верховної Ради внесено законопроект про надання гагаузам статусу корінного народу України, який вже мають кримські татари, кримчаки та караїми.
Ми вирішили дізнатися, що з цього приводу думають мешканці села Котловина Ренійської громади?
— Надання гагаузам статусу корінного народу України — це не просто юридичний крок, це питання нашого виживання як етносу, це крик про допомогу, який вже неможливо ігнорувати, — каже директорка Котловинського ліцею Прасковія Долапчи. — Уявіть собі: у гагаузькому селі Котловина понад половина учнів ліцею взагалі не володіють рідною мовою. Я не можу казати за інші села, але у нас, в Котловині, ситуація плачевна: батьки вдома просто перестали розмовляти з дітьми гагаузькою мовою.
Для нас, учителів, це справжній парадокс і невимовний біль. Дивишся на дитину: тато й мама, бабусі й дідусі — всі до сьомого коліна чистокровні гагаузи, а дитя не знає рідної мови.
Ми постійно б'ємо на сполох, проводимо бесіди, заглядаємо батькам в очі й питаємо:
«Скажіть, чому? Чому ви не говорите з дітьми українською? Чому цураєтеся гагаузької?»
Так, знати багато мов — це не зайве. Але ми ж громадяни України, і ми — гагаузи. Це наша гордість, наша кров. Але коли діти приходять на уроки й починають вчити мову предків, вона для них звучить як іноземна, наче англійська.
З глибоким сумом доводиться констатувати: гагаузи стоять на межі втрати своєї ідентичності.
Зараз у ліцеї гагаузька мова вивчається майже символічно. У початковій школі — всього одна година на тиждень, у 5–11 класах півтори-дві години. Слава Богу, хоч підручники є, їх видають в Україні, за це ми щиро вдячні. Але ж крім підручників — повний вакуум. Жодної художньої літератури, жодної дитячої книжки гагаузькою мовою. Буквально по крихтах, завдяки допомозі Гагаузької автономії з Молдови, до нас доходить якась періодика й словники через Обласний центр гагаузької культури у Виноградівці. Але хіба так має відроджуватися культура?
Якщо гагаузів нарешті визнають корінним народом України, у нас з’явиться крило для польоту — державне фінансування на видання книг та підтримку власних медіа. А ще наразі нам потрібні для викладачів гагаузької мови курсі підвищення кваліфікації.
Закон «Про корінні народи України» відкриває неймовірні перспективи. Я не кажу про те, щоб перевести все навчання на гагаузьку — ні, це недоцільно. Але збільшити кількість уроків мови, літератури та нашої історії — це життєво необхідно.
Якщо батьки захочуть, ми зможемо відкривати класи з поглибленим вивченням рідної мови. Наші випускники зможуть навчатися у вишах Туреччини і повертатися додому дипломованими, висококласними фахівцями. У молдаван і болгар України такі програми працюють роками, а чим наші діти гірші?
Але ми — патріоти України! Ми хочемо бачити наших дітей студентами українських вишів, які досконало володіють державною мовою.
Статус корінного народу — це не про папери. Це про порятунок живої культури: фінансування музеїв, запальних фестивалів, фольклору та ремесл. Подивіться на наш ліцей: у нас діє унікальний музейний комплекс, він дихає історією гагаузів, до нас приїжджають гості з усього світу, захоплюються... А знаєте, як це фінансується? На жаль, згідно штатного розкладу, ми можемо мати лише 25% ставки керівника гуртка. Чверть ставки за збереження національної пам'яті…
Так, наші громадські діячі роблять неможливе — на засадах волонтерства, з любові до свого краю, вони проводять величезну роботу. Але нам потрібна допомога держави, державний контроль і залізобетонні гарантії. Тільки тоді ми зможемо впевнено сказати: ми — гагаузи, ми зберегли своє обличчя, і ми є невіддільною частиною України.
Продовження читайте у наступному матеріалі.
Підготувала Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
