Нафтабаза під час його перебування працювала цілодобово.
Родом із Полтавщини, Іван Федоренко приїхав до Рені 1961-го року після закінчення Львівського політехнічного інституту. Як молодий фахівець він був зобов'язаний відпрацювати на Ренійській нафтоперевалочній базі два роки, після чого планував повернутися до рідних країв, де залишилася велика рідня. Але втрутилася доля: у Рені Іван зустрів дівчину на ім'я Аксенія – вона приїхала з Молдови погостювати до родичів.
Одружившись, наречені вирішили залишитися жити в портовому містечку. Аксенія Серафимівна працювала акушеркою у Ренійському пологовому будинку.
Через 12 років праці на посаді головного механіка Івана Федоренка, як досвідченого та грамотного спеціаліста, призначили директором підприємства. На цій посаді він пропрацював 23 роки, аж до виходу на пенсію у 1996 році.
Ренійська нафтобаза на той час була підприємством союзного значення, з кожним роком нарощувалися темпи перевалки нафтопродуктів, обсяг яких зріс з 1 млн. до 2,5 млн. тонн на рік. Нафтопродукти завозилися з Уралу, Казахстану, а вирушали на Румунію, Югославію, Австрію. Робота велася цілодобово, у колективі працювало до 200 осіб.
Керівник на перше місце ставив питання безпеки: на підприємстві постійно проводилися протипожежні навчання, здійснювався контроль за всіма технологічними операціями.
Івана Трохимовича поважали за компетентність, високе почуття відповідальності, розуміння проблем міста та району, у вирішенні яких він завжди надавав допомогу. Наприклад, він часто виручав трудівників сіл під час піку сільгоспробіт, якщо у них виникали проблеми із постачанням паливно-мастильних матеріалів. Він обирався депутатом районної та міської рад, очолював комісію з промисловості, транспорту та зв'язку.
Все своє життя Іван Трохимович багато читав, вивчаючи історію України, завжди намагався передати свої знання двом дочкам та трьом онукам. Сьогодні Іван Трохимович – щасливий прадідусь.
Ветеран праці продовжує жити життям своєї країни, читає газети, хоча для цього доводиться використовувати потужне збільшувальне скло.
Він, як і раніше, цікавий співрозмовник, що привертає до себе людей. Іноді вечорами Іван Трохимович ходить вулицями міста з ціпками для скандинавської ходьби і із задоволенням приймає в гості товаришів, які навідуються поспілкуватися за чаркою доброго вина.
Як ви здогадуєтеся, сьогодні у ювіляра червоний телефон.
Багато Вам літ, шановний Іване Трохимовичу!
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
