Пам'яті вчителя та директора піонерського табору «Аіст».
П'ятого червня пішов у найкращий світ Олександр Васильович Мікушин.
Нещодавно, 17 травня 2026 року, він відсвяткував свій 80-річний ювілей.
Для жителів Ренійської громади Олександр Васильович був людиною-легендою. Він працював фізруком у школах міста Рені та паралельно керував піонерським табором «Аіст», що знаходився в Приморському.
За перебування Мікушина на посаді директора в цьому таборі відпочило понад 16 тисяч дітей!
Якщо ви в дитинстві побували в «Аісті», у вас стовідсотково є пара забійних історій, пов'язаних з директором, піонервожатими, вихователями та однолітками, адже відпочинок – це завжди цікаво.
А мені сьогодні хочеться розповісти одну історію, яку знали лише кілька людей.
Це було літо 2023 року. З-за кордону до Олександра Васильовича нарешті приїхали дочка Юлія та онук Михайло. До війни вони жили в Києві, але після п'яти діб у бомбосховищі безпека дитини стала головним пріоритетом, і їм довелося виїхати.
Дідусь ретельно готувався до приїзду онука. Знаючи, що 8-річний Михайло за кордоном почав грати у футбол, 78-річний Олександр Васильович миттєво включив режим «фізрук року» та кинув виклик: матч століття, Україна проти Шотландії. Різниця у віці суперників – рівно 70 років!
Місце проведення — спорткомплекс «Водник». Формат – сувора серія пенальті. Арбітр матчу — ветеран Ренійського футболу та директор спорткомплексу Василь Бартян.
Суддівство було максимально розуміючим. Регламент матчу довелося трохи підкоригувати: старшому форварду офіційно дозволили вийти на поле з милицею і брати тайм-аути, щоб утихомирити астму і просто перепочити.
Поєдинок був жарким, але молодість взяла своє. Шотландія в особі онука розгромила Україну в особі діда з рахунком 3:1.
Думаєте, Олександре Васильовичу засмутився? Як би не так! Потираючи втомлені коліна, він обійняв малого і сказав: «Знаєш, онук, а я все життя мріяв тобі програти! Молодість завжди має перемагати. І запам'ятай: це був найщасливіший день у моєму житті».
У фіналі цього епічного турніру дід урочисто вручив хлопчику новенький шкіряний м'яч, а онук у відповідь презентував дідові футболку з написом Ronaldo. Ну а хто тут ще Роналдо, якщо не дід, що забив пенальті з милицею наперевагу?
Олександра Васильовича більше немає з нами, але його «Аіст» залишив величезний слід у тисячах сердець.
Послухати соковиті спогади А. Мікушина про табірне життя, байки та багато іншого можна в його інтерв'ю на Ютуб-каналі «Новини Рені»:
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
