Малювали навіть ті, хто досі не тримав пензлика у руках!
Днями в Ренійському історико-краєзнавчому музеї пройшов майстер-клас з петриківського живопису. Цікаву лекцію підготувала методистка обласного центру національних культур у місті Рені Вероніка Мунтян, після чого запропонувала всім спробувати свої сили у народному живописі.
— Я сіла за робочий стіл і подумала: а я ж малювати зовсім не вмію! — поділилася своїми враженнями Галина Абрамова. – Вишивати – будь ласка, прати – будь ласка. А із фарбами працювати нас ніхто в житті не вчив. Так, були уроки малювання у школі, але тоді ми працювали лише олівцями… Майстер-клас мені дуже сподобався, тема була дуже цікавою! І взагалі в Ренійському музеї часто проводять такі пізнавальні заходи – приходьте!
Вся атмосфера першого заняття – у репортажі на каналі «Новини Рені».
Як український розпис став світовим феноменом
Після творчого уроку ми попросили Вероніку Мунтян, що професійно займається популяризацією народних традицій, докладніше розповісти про петриківський розпис, з яким вона особисто познайомилася ще в студентські роки і досі підтримує зв'язки з однокурсницею, що родом із знаменитої Пертиківки!
— Петриківський розпис, або «петриківка», - українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке зародилося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, — розповідає пані Вероніка. — Окремі речі з петриківським розписом збереглися ще з XVIII ст., однак у сучасному розумінні цей напрямок утворився наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. Походження «петриківки» пов’язують з козацтвом і заселенням Дніпропетровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII ст. та в першій половині XIX ст. Проте невідомо, де й коли саме розвинулися звичаї, що лягли в основу цього напряму малярства.
Петриківський розпис - не лише народне мистецтво, що зберігає звичаї оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис. В 2013 році петриківський розпис було внесено ЮНЕСКО до списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Починалось з селянського хатнього стінопису
— Вважається, що петриківський розпис походить від селянського хатнього стінопису, продовжує пані Вероніка. — Вкривати стіни розписом навесні було притаманно для багатьох частин України, причому, різні регіони мали свої особливості. Окрім стін, розписом вкривали побутові речі з дерева та інших матеріалів, особливо скрині.
Пізніше виникли так звані «мальовки» - розписи на папері, які майстрині могли готувати заздалегідь і вкривати ними внутрішні стіни хат.
Є також зразки наддніпрянських ікон з рослинним орнаментом, які датують кінцем XVIII ст. і вважають прообразом сучасного петриківського розпису.
Секрети традиційних фарб та інструментів майстрів петриківського розпису
Дослідниця розповідає, що свої фарби петриківці традиційно добували із трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх:
— Червоний колір одержували з вишневого соку, зелений - із листя пасльону, синій - з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняшника, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром.
Інструменти для розпису мали також природне походження: палички з паростків дерев, стебла болотних трав, особливо рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті («кошачка») та пальці самого майстра.
Петриківський розпис традиційно виконували на білому тлі (побілені стіни та білий папір), проте сучасні майстри роблять розписи на фоні різноманітних кольорів, зокрема чорного, синього, червоного, а фарби закріплюють клеєм.
Тетяна Пата: від скрутних часів — до слави національної майстрині
Тетяна Пата народилася в бідній багатодітній селянській родині. З 14 років заробляла розписом печей по хатах.
— Одружившись із теслею Леонтієм Патою, працювала з ним у творчому тандемі, розписуючи скрині, які майстрував чоловік, — продовжує свою розповідь Вероніка Мунтян. — Після смерті чоловіка у 1914 р. в мистецтві знаходила розраду і заробіток, аби прогодувати чотирьох дітей. Вже в той час Пата шукала власний стиль: поруч із поєднанням рожевого з ясно-зеленим брала синю й жовту фарби; на зміну окремому мотиву заповнювала квітами велику площу; замість дрібного орнаменту створювала вінки, смуги, килими. Саме Пата вводить таку принципово нову якість розпису, як асиметричність малюнку та створює у 1960 р. новий художній образ «Зозуля на калині». З її робіт походять провідні елементи розпису — «цибулинка», «кучерявка», «виноград», «калина».
Невідомо, коли саме сформувалися традиції розпису. Немає детальних історичних згадок про петриківський розпис до початку XX ст., коли ним зацікавився етнограф Дмитро Яворницький з Катеринослава (Дніпро). За його дорученням художниця Євгенія Евенбах збирала зразки народної творчості у 1911—1913 рр. Її знахідки лягли в основу виставки в Петербурзі у 1913 році — цей рік і вважають роком першої фіксації петриківського розпису.
У 1925 р. Пата отримала замовлення від Дніпропетровського історичного музею, очолюваного тоді Яворницьким, на виготовлення килиму та двох ескізів розпису коминів.
У 1936 р. майстриня приїздила до Києва на Першу республіканську виставку українського народного мистецтва, яка згодом експонувалася у Москві та Ленінграді.
З кінця 1930-х рр. Тетяна Пата стала постійною учасницею обласних, республіканських, союзних і зарубіжних виставок. Це значно сприяло популяризації петриківського розпису, який до цього був майже невідомим у широких колах.
Спадщина та спадкоємці: гаєна Тетяна Пата, її учні та нові горизонти петриківського розпису
— Протягом 1935—1936 рр. в Петриківці було організовано спеціальну дворічну школу декоративного малювання, головним педагогом у цьому закладі стала Тетяна Пата, що навчила петриківському розпису ціле покоління майстрів, які згодом сформували його як сучасне мистецтво, — розповідає методистка ОЦНК у м. Рені В. Мунтян. - Тетяну Пату часто вважають засновницею школи петриківського розпису, хоча сама вона у відповідь на таке зазначала, що продовжувала традиції, які перейшли до неї ще від бабусі.
В 1950 році Тетяна Пата стала членом Спілки художників України, в 1962-му їй присвоєне звання Почесного майстра народного мистецтва УРСР. 7 грудня 1976 р. Тетяна Пата померла. Серед її учнів — Марфа Тимченко (її розписні вази дарували лідерам азійських та латиноамериканських держав), Федір Панко (багаторічний директор фабрики петриківського розпису «Дружба») та ін. Останній згадував: «Тетяна Якимівна мені розказувала, що молодою була така гаєна (непосидюча, любителька витівок). Якось батьки поїхали в Полтаву на ярмарок, а вона надумала розмалювати зовні хату. Намалювала соняшники від призьби до самої стріхи. Відійшла, глянула: стріха на соняшниках лежить, а хати наче й немає. Але ось повертаються батько з кумом, звичайно ж, напідпитку. Батько: «Кум, а де це ми?». Кум підійшов до хати, довго дивився, потім до нього дійшло: «Так воно ж намальоване!»
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
