Що головне у житті головного?
Головне, щоб у житті були білі сходи…
Сьогодні святкує свій 60-річний ювілей генеральний директор Ренійської міської лікарні Олег Костянтинович Бурля. На цю посаду його було призначено два роки тому.
Олег Бурля народився у місті Рені, його мама працювала у побутовому комбінаті, а тато – у пожежній частині, при якій молода родина й жила. Сподівалися отримати в Рені квартиру, але світ «не без добрих людей»: хтось доповів, що сім'я має батьківський будинок у Лиманському, а, отже, їх необхідно викреслити з черги. Оскільки перспектив не було, родина вирішила осісти у рідному селі.
Викладання в Лиманській сільській школі велося молдовською, а міський хлопчик говорив лише російською. Однак за літо, граючи з однолітками, Олег освоїв нову для себе мову і в першому класі вже міг відповідати біля дошки. За час навчання у школі мова була освоєна досконало. До речі, вже в зрілому віці Олег Костянтинович вивчив ще й італійську мову.
Батьки бажали своєму синові кар'єру торгового працівника: у роки повальних дефіцитів престижно було працювати у торгівлі. Батько навіть знайшов знайомого, який міг би допомогти вступити до відповідного інституту. Але торгівля для юнака була зовсім не цікава, він мріяв стати лікарем.
Олег Костянтинович часто згадує своє перше враження від медінституту: коли вони з батьком зайшли у фойє, він побачив величні мармурові сходи — білі сходи запрошували піднятися вгору. Саме повітря університету було особливе, сама атмосфера така, що захотілося тут залишитися, і хлопець оголосив батькові про свій вибір.
Костянтин Бурля засмутився, але перечити синові не став.
Диплом лікаря-невропатолога Олег Костянтинович отримав у 1987 році та з 1990 року працює у Центральній районній лікарні міста Рені, очолюючи неврологічне відділення.
Головне – з музикою по життю
Багато хто, хто знає Олега Костянтиновича, захоплюються його музичним даром. Він із задоволенням музикує на фортепіано і акордеон, виконує пісні багатьма мовами.
— Музикою наповнене все моє життя з дитинства, — розповідає лікар. — Серед друзів моїх батьків була Діна Григорівна Приімцева: я думаю, багато хто пам'ятає цю чудову солістку Ренійського районного Будинку культури, яку називали «ренійська Зикіна». Мої батьки, як кажуть, жили на роботі, завжди були зайняті, тож у ранньому дитинстві я багато часу проводив із Діною Григорівною. Вона співала — і співав я з нею. Будучи її протеже, я навіть у віці 4-х років виступив у радіопередачі «Місцевий час» з піснею «Привіт, лелека». Ще в дитинстві я завжди виступав на святах у Ренійському побуткомбінаті, де працювала моя мама: мамині колеги мені пророкували кар'єру співака чи композитора.
Коли Олегу виповнилося 12 років, батьки записали його до музичної школи на клас акордеону. Хлопцю доводилося самостійно кілька разів на тиждень їздити дизель-поїздом з Лиманського до Рені на уроки до музичної школи. За п'ять років він освоїв не лише акордеон, а й паралельно баян. Закінчив музичну школу з відзнакою.
Головне, що є «Ізвор», джерело
З 2005 до 2017 року Олег Бурля був головою Ренійського районного молдавського національно-культурного товариства «Ізвор».
Ідея створення цієї громадської організації зародилася після чергового міжнародного молдавського форуму в Республіці Молдова, в роботі якого взяла участь і ренійська делегація. Було зібрано актив, провели установчі збори. Олег Костянтинович брав найактивнішу участь в організації фестивалів за участю численних колективів молдавської пісні, музики та танцю. Після дванадцяти років роботи, яка займала чимало часу та сил, завідувач неврологічним відділенням прийняв рішення передати булаву молодшому і енергійному активісту – Валерію Бабере.
— Олег Костянтинович разом з активом створив організацію, яка стала однією з найкращих в Україні, — так оцінив проведену роботу керівник Всеукраїнської національно-культурної молдовської асоціації Анатолій Фєтєску. – І це не лише результат роботи голови та його сподвижників: згуртувати молдовську громаду дозволили особисті риси Олега Костянтиновича, його порядність, сумлінність, людяність, поважне ставлення до всіх оточуючих.
Олег Бурля залишився Почесним головою «Ізвора» та зайнявся новою для себе діяльністю – науковою роботою. Багаторічний досвід роботи давав підстави для роботи над дисертацією.
Головне, що вдома – Світлана
Розповідаючи про ювіляра, сторінки його життя, не можна не сказати про головне – це сім'я, душею якої є Світлана. Саме ім'я характеризує господиню будинку, де завжди зрозуміють та підтримають.
А підтримка зараз потрібна як ніколи: у період третього етапу медичної реформи (за симптомами – як загострення хвороби), коли змінилися принципи фінансування закладів охорони здоров'я, утримати лікарню наплаву неймовірно складно. Але це вже – тема іншої розмови, не ювілейної.
— Для охорони здоров'я зараз дуже важки часи, погані справи з фінансуванням, – каже екс-головний лікар Ренійської ЦРЛ, Почесний громадянин міста Рені Антон Іванович Ланецький. – Складно насамперед пацієнтам, які, щоб потрапити на прийом до профільного фахівця, мають пройти через сімейного лікаря. Система охорони здоров'я зовсім інша. Через брак фінансування доводиться скорочувати ставки лікарів та середнього медперсоналу, деякі фахівці йдуть. Ситуація – не позаздриш. Тому я бажаю ювіляру, насамперед, здоров'я, благополуччя сім'ї та вдячних пацієнтів, які завжди були і є у Олега Костянтиновича.
Мабуть, у день народження доречно ще раз послухати пісню з архівів Ютуб-каналу «Новини Рені» у виконанні Олега Бурлі «O sole mio» (Моє сонце).
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
