Тетяна Осадченко – про значення прикрас для жінок.
Погляд художниці
З недавнього часу прекрасна половина Ренійської громади захоплюється творчістю Тетяни Осадченко: наша землячка збирає намисто в українському стилі – вони дуже яскраві та гармонійні, око не відірвати!
— Я зайнялася цим всерйоз трохи більше року тому, – розповідає Тетяна. – Я навіть роботу залишила, щоби займатися бусиками. І, звісно, будинком – ми живемо на магалі.
З Тетяною Осадченко ми познайомилися під час одноденної екскурсії до Румунії. У той день вона була щаслива: збулася її давня мрія побачити гори з іншого боку:
— Коли ми ходимо на Дунай на рибалку, я завжди дивлюсь на гори і думаю: що там, на іншому березі? І ось нарешті я побачила гори з іншого боку.
Тетяна не переставала захоплюватися: «Дивіться, яке красиве блакитне каміння!»
Що на мене, то каміння було як каміння, звичайного сірого кольору. Коли ми зробили привал, Тетяна ходила по окрузі і вибирала із землі камінчики, продовжуючи милуватися відтінками: «Хіба ви не бачите, що цей камінь блакитний, а ось цей – з фіолетовим відливом?» — Запитувала вона.
Напевно, художником треба народитись.
І прикраса, і оберіг
Намистинки, замочки, медальйони, стилізовані хрестики, дукати, нитки та інші складові намист Тетяні доводиться закуповувати у спеціалізованих магазинах, що коштує не дешево. Деякі деталі майстриня виготовляє сама.
— Зазвичай намисто попередньо складають у спеціальній формі, щоб одразу внести корективи, якщо результат не подобається, – розповідає майстриня. – А я не «приміряюсь», у мене картинка одразу перед очима. Якщо вона є, сідаю і одразу нанизую на нитку.
Останнім часом прикраси в українському національному стилі користуються великою популярністю. Є майстри, які працюють із розмахом і просять недешево.
Тетяна каже, що вона лише на початку шляху.
Наша землячка із задоволенням вивчає стилі, символіку, які у регіонах України відрізняються.
Для українки намисто – це не просто прикраса, яку носили, щоб підкреслити достаток сім'ї. Окрім декоративної, вони виконували ще й захисну функцію: між намистами можна бачити медальйони з ликами святих, стилізовані хрестики, всілякі символи (буйвол, півмісяць, сонце тощо).
— Було повір'я, що намисто приймає на себе весь негатив, – розповідає Тетяна. – І якщо в намистах, які довго носили, перетерлася нитка, якщо вони розсипалися, то казали: набралося надто багато негативу.
Треба вміти носити із задоволенням
Намиста з коралів, перламутру, різного напівдорогоцінного каміння виглядають дуже ефектно, особливо з вишиванкою.
Не можна не помітити, що у Рені, як і в інших містах Придунав'я, жінки рідше носять прикрасу у національному стилі, ніж у Центральних та Західних регіонах України. Можливо, це обумовлено тим, що в портових містах стиль одягу більш, скажімо так, демократичніший: широко використовуються джинси, футболки, батники. А намисто вимагають іншого гардеробу.
— Деякі жінки і хотіли б носити намисто, але чомусь соромляться, – каже Тетяна. — Соромляться привернути до себе увагу. А я на це так говорю: якщо ви хочете носити прикраси, то носіть їх і не звертайте увагу на чужу думку. Надягніть бусики — підніміть собі настрій!
Тетяна зазначила, що бачить сенс своєї роботи у пропаганді рідної української культури, традицій та звичаїв:
— Я не використовую новомодні стилі прикрас, я намагаюся дотримуватися канонів, робити прикраси саме такими, які носили наші бабусі та прабабусі.
Про те, яку красу можна створити з мила, розповіла мешканка міста Рені Ганна Савічевич – у репортажі на каналі «Новини Рені»
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
