Чи можна знайти для полотна Дмитра Заєця гідне місце?
Жителі міста Рені стурбовані долею картини, яка прикрашає велику залу у будівлі Ренійського відділення «Укрпошти».
Картині – гідне місце
За непотрібністю для основних виробничих цілей великий зал Ренійського відділення «Укрпошти» передано в оренду – там розміщується магазин меблів. В результаті картину частково закрили кухонні шафки та металопластикова кабінка для продавців (її збудували для того, щоб узимку була можливість опалити приміщення для співробітників).
— Ця картина, яку написав знаменитий у нашому місті художник Дмитро Заєць, могла б прикрасити, наприклад, стіну в Будинку культури або у Ренійській міській раді, – каже голова Ренійської громадської організації «Наша спадщина» Галина Маратаєва. – На полотні зображено Дунай із портом на горизонті, на передньому плані – великий корабель під назвою «Рені». Сьогодні на цій картині — кухонні шафки, це, як на мене, неправильно.
Більше пильний огляд картини показав, що вона написана на полотні, точніше, на декількох полотнах, які суміщені. Отже, можна розглянути можливість її демонтажу та перенесення в інше місце.
Історія полотна
Сьогодні важко сказати, коли було виконано роботу і хто її замовив.
— Я почав працювати на підприємстві зв'язку з 1983 року, і тоді картина на стіні вже була, — розповідає екс-начальник Ренійського відділення «Укртелекому» Ілля Баланєвський. – Думаю, що Дмитро Іванович написав картину одразу після здачі нової будівлі в експлуатацію, а це було у 1967 році. Художник мав чимало аналогічних картин, йому подобалося писати дунайські пейзажі. Пізніше Дмитро Іванович написав аналогічну картину і для «Укртелекому», вона якийсь час прикрашала мій кабінет. Але для кабінету вона була великою, і я її передав до музею «Укртелекому», створеного в Ізмаїлі. Чи зараз є цей музей, я не знаю.
Творчість ветерана війни
Спадщина художника Дмитра Заєця по світу – свого часу картини купували іноземці, яких у портовому місті Рені було чимало, і вони були при грошах.
Щось Дмитро Іванович дарував, щось писав за спеціальними замовленнями. Наприклад, у міській раді збереглася мапа міста Рені, виконана Д. Заєцем, вона прикрашена краєвидами. Цю роботу Дмитро Іванович виконав на замовлення міськради, зараз вона розташована у кабінеті № 29 головного спеціаліста відділу містобудування та архітектури.
Ми знаємо про те, що Дмитро Іванович – родом із міста Лебедін, що у Сумській області. Ветеран війни. За професією економіст, але все життя любив малювати. В улюблену творчість йому вдалося поринути вже після виходу на пенсію. Дмитро Заєць став лауреатом двох Всесоюзних фестивалів народної творчості у Москві.
Якщо дерева, то до неба, якщо снігу, то до пояса.
Про художника є кілька публікацій у районній газеті. Писали про нього й обласні видання. Ми знайшли нарис у газеті «Вечірня Одеса», опублікований 2007 року, коли 82-річний художник із Рені представив свою виставку в історико-краєзнавчому музеї, що на вул. Ланжеронівській. Експозиція Дмитра Заєця називалася «З пам'яттю в серці – з пензлем у руці».
Виставку відвідала художник-сценограф Тіна Арсеньєва, яка займалася журналістикою, вона дуже влучно охарактеризувала творчість колеги з Рені: «…Як на мене, Дмитру Івановичу дуже близький і подобається Архіп Куїнджі. Таке враження справляє наївний живопис ренійського художника. Дуже переконливо вдаються Дмитру Зайцю яскраві світлові ефекти: місячний відблиск, що ковзає по снігу, малиновий відблиск заходу на хмарі, промінь, що пронизує грозову хмару.
Як кожному художнику-любителю, Дмитру Заєцю властиве тяжіння до докладної, тонкої прописки деталей, скрупульозність, що сягає педантичності. Але в цих докладних кольорових мазках — своя краса: їх пожвавлюють і одухотворюють щире переживання, душевність, простодушність. Тут простосердечне завищення кольору, дитяча любов до всього яскравого, надзвичайного — і справжня довірча інтимність. Тут все фантастично і правдиво, як у першій пам'яті дитини: якщо дерева, то до неба, якщо снігу, то до пояса, якщо плоди, то — завалися. А якщо озеро, то неодмінно в лататтях. Казкові зимові пейзажі, виконані пастеллю: все як належить дитині у передчутті свята — скрипучі сніги, візерунки на вікнах, дим із труб… У Дмитрі Івановичі Заєці залишилися живі ці дитячі мрії. Уявлення про казкову, нетутешню і несьогоднішню, дійсність. І він втілює свої дитячі мрії у картинах. І нас повертає у дитинство», — написала Тіна Арсеньєва.
Картини міг доопрацьовувати роками
Не багатьом випало щастя побувати у майстерні художника за його життя. Вона розташовувалась у будинку неподалік Ренійського хлібозаводу. Дмитро Іванович зробив надбудову: на другий поверх вели дерев'яні сходи.
У майстерні панував творчий безлад, а на мольбертах було відразу кілька картин, які митець доопрацьовував. Якщо робота Дмитру Івановичу не подобалася, міг допрацьовувати її багаторазово, процес міг тривати кілька років.
Художник стверджував, що важливе значення має рамка для картини, і сам їх майстрував, для кожного полотна – свою.
Хотілося б, щоб спадщині художника, який кілька десятиліть працював у Рені, було дано належну оцінку.
А поки що стоїть питання про збереження полотна в магазині меблів.
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
