Ренійська громада попрощалася ще з одним своїм героєм — Віктором Михайловичем Фанаржи.
Його побратими звали Фанаріком — він був світлою та позитивною людиною.
Нещодавно, 10 липня, воїну виповнилося 34 роки. День народження наш земляк відзначав у колі своїх побратимів:
— Вітя, пора одружуватись! – підняв стопку командир. – Ми всі хочемо, нарешті, приїхати до тебе на весілля, потім побачити твоїх діточок. А щоб процес пішов, я тебе обіцяю у серпні відпустку додому.
Не сталося. Віктор повернувся додому раніше. На щиті.
До широкомасштабної війни Віктор працював оператором на заправці. Коли 24 лютого 2022 року ворог відкрив шалений вогонь по містах та селах України, відразу пішов у військкомат, але добровольця не мобілізували – охочих було дуже багато.
Через деякий час, коли ситуація розпалювалася, Вітя знову пішов у ТЦК і підписав контракт.
…Бойовий командир, який приїхав до Рені проводити Віктора Фанаржи в останню путь, розповів, що за два роки та п'ять місяців вони разом пройшли дуже гарячі точки – захищали Угледар, Бахмут, Авдіївку. Бої були важкі, смерть нависала над ними десятки разів.
Того фатального дня теж був дуже важкий бій – загін відстрілювався п'ять годин. Коли наступ був практично відбитий, було знищено багато живої сили противника, ворог вирішив накрити незламних українців артилерією.
— Вітя побачив, що його товариш упав і, поранений, лежить на відкритій місцевості. Він кинувся на допомогу і почав тягнути його в окоп. Тут їх і накрив артилерійський снаряд, – розказав командир після похорон. — Вітя отримав смертельне поранення осколком у голову… В моєму підрозділі за цей тиждень було чотири «трьохсотих» і два «двухсотих». Крім Віктора загинув зовсім молодий хлопець, він тільки у травні прийшов до нас, можна казати, не встиг повоювати. Дай, Боже, щоб смерть таких молодих хлопців була недаремна. С рашистами не можна миритись, вони ніколи нас не залишать в спокої. Поки ми їх не знищимо, поки ця орда не зупиниться, у нас не буде спокійного життя. Не можна домовляться с путінцями та їх прихлебателями. Тільки вивід всіх військ, компенсація жертвам та збитків держави.
Бойовий офіцер зізнався, що Віктор йому завжди нагадував власного сина, вони однолітки. А ще хлопець з Рені вражав командира своїм характером.
— Під Авдіївкою ми були в одних окопах, попри всі труднощі Фанарік ніколи не жалівся. Є наказ – будемо виконувати. Дай, Боже, закінчиться війна, я обов’язково приїду в Рені на могилу Віті, — казав на прощання командир.
Як місто проводжало в останній путь свого героя, як його ховали на Алеї слави і яким був Віктор Фанаржи до війни, розповіли його однокласники та найближчі друзі – у репортажі на каналі «Новини Рені».
Антонина БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
