«Знаменитий мандрівник побував у порту Рені двічі…» — Галина Маратаєва.
Нещодавно мешканка міста Рені Надія Брусенська передала на зберігання до Ренійського історико-краєзнавчого музею знамениту червону шапочку, яку їй подарував Жак-Ів Кусто, відомий французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор багатьох книг і фільмів.
Ця зустріч відбулася у 1984 році, коли батискаф команди Кусто під час досліджень у Чорному морі потрапив у позаштатну ситуацію. Він був підібраний екіпажем судна «Нюра Кіжеватова», яке йшло до порту Рені на ремонт та пришвартувалося на Базі технічного обслуговування (БТО). Щоб визначитися з необхідними для ремонту матеріалами на судно було направлено молоду співробітницю порту Надію Брусенську. Того дня вона була одягнена не за погодою. Чекаючи на причалі, де лютував холодний вітер, дівчина дуже замерзла. Коли вона зайшла на судно, їй назустріч вийшов худорлявий немолодий чоловік у червоній шапочці. Він її зняв із себе і надів на Надю: «Вуоаля». Вона відповіла: «Мерсі». Портовичка не знала, що перед нею була людина зі світовим ім'ям. І лише потім, коли вона дивилася фільми Жака-Іва Кусто, зрозуміла, від кого отримала у подарунок червону шапочку.
Коли інформація про новий експонат у Ренійському музеї з'явилася у соцмережах, на зв'язок вийшли мешканки Одеси Тетяна та Христина Ростоцькі. Вони розповіли про те, що в їхньому сімейному архіві зберігається журнал № 99 «Calypso Log» з особистим автографом Жака-Іва Кусто. Це друковане видання особисто Жак-Ів Кусто подарував їхній мамі Дальвіні Рихлік, яка жила в Рені та працювала у митній службі.
Цей журнал днями передано до Ренійського музею на тимчасове зберігання – і став другим «привітом» від відомого мандрівника.
— У 1991 році Жак-Ів Кусто у нашому місті побував вдруге, — розповідає історію директорка Ренійського історико-краєзнавчого музею Галина Маратаєва. — Команда вивчала Дунай, досліджувала береги та цікавилася етнографією.
Наприкінці 80-х початку 90-х років ділянками було обстежено багато кілометрів нашої великої ріки з її витоків до гирла. Судно «Jégtörő», що з угорської означає криголам, з гвинтокрилом на борту, допомагало долати зимові води Дунаю. Воно і стало 29 березня 1991 року до причалу нашого порту, де на борт піднялись прикордонники та митники. Там і познайомилась інспектор митної служби Дальвіна Степанівна Рихлік з великим Кусто та його донькою Діаною. Кусто «збігав» до каюти і приніс журнал, вибачився, що не знайшов кольорової листівки чи буклету, що залишився тільки отакий примірник і підписав його, говорячи щось французькою.
В журналі статті по демографії, про заплавні ліси Дунаю, транспортні проблеми тощо.
Багато років зберігала Дальвіна Степанівна цей подарунок, дивилась фільми Кусто, передачі на «Діскавері» про його мандри та досягнення і завжди пригадувала той весняний день, коли розмовляла з великим світовим вченим. Передала своїм дітям цей раритет, що зберігається ними з тремтливістю та пошаною.
Але одне питання висіло і висить донині у повітрі : чому всі країни світу були відчинені для нього і його команди, чому всі порти надавали його суднам притулок, чому всі мали за честь співпрацювати з його командою , чому міста світу, про які він писав пишаються спогадами про нього і тим, що така людина цікавилась їх історією, культурою, природою і чому тільки в Рені йому і його команді було відмовлено в сході на берег, чому вони стояли з «зачиненим кордоном"?
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
