Жінки розповіли про пошуки чоловіків, синів та онуків.
У суботу, 15 листопада в місті Рені вперше відбулася акція «Наші ще не вдома». На площі Свободи зібралися родичі захисників України, які зникли безвісти або потрапили в полон. Їх підтримали небайдужі земляки.
— Мета акції — привернути увагу влади всіх рівнів до нагальної потреби шукати й повертати кожного воїна — живим або з честю на щиті, — каже ініціаторка акції Олександра Іванова, що чекає сина.
— Мій син Олександр Іванов був мобілізований влітку 2024 року, — розповідає жінка. – Проходив навчання у Британії, після чого став у склад 425-го окремого батальйонна «Скала». Вони виконували особливі завдання під Покровськом, тому ніяких подробиць ми не знаємо. Але 16 жовтня 2024 року зв’язок з сином припинився.
Жінка розповіла, що у пошуку сину знайшла сотні однодумців через соцмережі.
— На початку я занурилась у себе, але товариші витягли мене з глибокої депресії, — розповідає Олександра. – В Києві, Одесі та інших містах України родичі проводять акції, наполягають на тому, щоб влада, всі її профільні структури шукали зниклих безвісті та повертали з полону наших синів. З’явилась думка провести таку акцію в нашому місті Рені.
Серед учасників акції ми побачили Людмилу Бориславську, яка все своє життя працювала акушеркою в Ренійському пологовому відділенні. По її шляху пішов один з синів – Євген. Він отримав освіту і став працювати фельдшером у Ренійському підрозділі «Швидкої допомоги». Останній час працював у службі «103» в Одесі.
— Женю забрало ТЦК у січні 2025 року, коли він повертався з роботи, — розповідає пані Людмила. – Він став бойовим медиком на Краматорському напрямку. Останній раз я чула його голос 29 квітня, він подзвонив і казав, що відправляється на евакуацію поранених. 13 травня прийшло офіційне повідомлення, що мій син зник безвісті. Дякую колежанкам сина, вони якось знайшли інформацію, що мій син потрапив у полон та наразі знаходиться десь у Алтайському краї. Сподіваюсь, це так, що він – живий і повернеться додому.
— Мого онука Ігоря Сагайдака повномасштабна війна застала в Польщі, але він повернувся на Батьківщину, щоб стати на її захист, — розповідає жителька Рені Ольга Буравікова. — Вже п’ять місяців мій онук не виходить на зв’язок. Ми використовуємо всі можливості, щоб знайти його, отримати бодай якусь інформацію, але поки — безрезультатно. Серце стискається від невідомості…
На мітингу дружини захисників В’ячеслава Долженко і Андрія Д’яченко розповіли про свої історії. Вони щодня моляться, сподіваються і не припиняють пошуків. Але офіційні інстанції мовчать.
— Наші рідні були на передовій, тому вони мали б відчувати підтримку держави, — говорить Тетяна Тудоран, яка приїхала з Чорноморська до рідного Рені, щоб підтримати земляків і свою тітку, що шукає сина. — Ми вимагаємо не забувати жодного зниклого й полоненого, не приховувати правду, не відкладати розслідування та пошуки. Ми хочемо чесного звіту перед кожною родиною, ми не можемо жити невідомості.
Після мітингу його учасники обмінялись контактами. Вони мають намір об’єднатися, щоб й далі продовжувати свою боротьбу за рідних.
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
