Як виходець із Котловини прославив Бессарабію.
Ім’ям Петра Чакіра названо одну з вулиць Ізмаїла, а міський Центр культури з честю носить його ім’я. Більше того, у 2012 році митцю було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ізмаїл» (посмертно). Так міська влада та вся громада з глибокою вдячністю відзначили його видатний внесок у розвиток культури, популяризацію самобутнього бессарабського мистецтва в Україні та далеко за її межами, а також виховання цілої плеяди талановитих місцевих художників.
Відзначили ювілей з дня народження митця
Всім відомо, що цей видатний майстер пензля, член Спілки художників СРСР та Національної спілки художників України, Заслужений художник України, народився і виріс у мальовничому селі Котловина колишнього Ренійського району. Вулиці, названої його ім’ям, тут немає, але, на щастя, на малій батьківщині художника дбайливо зберігається справжній скарб — три десятки його робіт, які прикрашають Котловинський музей.
Ренійський історико-краєзнавчий музей теж пишається унікальним експонатом — роботою пензля Петра Чакіра. Напередодні ювілею автора — 95-ї річниці від дня його народження — цю картину урочисто виставили у великій залі.
Про дивовижну долю та яскраву творчість нашого талановитого сучасника натхненно розповіла самодіяльна поетка Лариса Сербінова:
— Народився Петро Чакір у селі Котловина (Болбока) 10 червня 1931 року. Рід Чакірів – це надзвичайно давній і шанований гагаузький рід, який подарував світові і мудрих священників, і яскравих творчих особистостей. Цим людям була притаманна щира любов до рідної землі, працьовитість та особливе вміння бачити красу природи. І це не дивно, адже вони жили в гармонії з кожним подихом землі та неба. Саме тому Петро Чакір так багато часу й душі присвятив зображенню природи та дивовижних людей нашого краю.
Перші кроки до мрії
Хист до малювання проявився у хлопчика ще в дитинстві. Коли Петро навчався в третьому класі, його яскравий талант помітив дядько, який мешкав у Бухаресті. Він усім серцем прагнув, щоб племінник навчався в румунському художньому училищі. Проте батько Петра бачив у синові передусім помічника у важкій селянській праці й не підтримав цю ідею.
Потім були випробування: страшні роки голоду 1946–1947 років боляче вдарили по родині — пішли з життя молодший брат Петра та батько. Щоб підняти на ноги двох синів, які залишилися, мати вийшла заміж за вдівця з дітьми. Так у Петра з'явилася велика родина з багатьма зведеними братами та сестрами.
У 1947 році юнак вирушив до Чернівців. Там він успішно закінчив фабрично-заводське училище, здобув будівельну спеціальність і загартував характер на будівельних майданчиках. Згодом повернувся до рідного села, де працював секретарем сільської ради. Саме в цей період він потрапив до першого набору гагаузьких юнаків, яких привали до лав армії.
Кохання, навчання та крила творчості
Відслуживши три роки, Петро повернувся додому і став улюбленим учителем фізкультури, креслення та малювання для місцевої дітвори. Він палав громадською діяльністю і, звісно, кожну вільну хвилину малював. Саме в рідній школі доля зробила йому неймовірний подарунок — Петро зустрів кохання всього свого життя, вчительку Антоніну Михайлівну. У їхньому щасливому шлюбі народилися дві чудові донечки — Алла і Лариса.
Жага до знань та мистецтва вела його вперед: у свої 32 роки Петро Петрович успішно закінчив Московський художній інститут, а згодом — Одеський педагогічний інститут імені К. Ушинського.
Ізмаїльський тріумф та світове визнання
У 1968 році родина переїхала до Ізмаїла, і це відкрило нову, блискучу сторінку в житті майстра. Його перша персональна виставка у 1977 році стала справжнім фурором — було експоновано 87 різнопланових робіт. А вже у 1979 році художня галерея Ізмаїла, одним із натхненних засновників якої був сам Петро Чакір, почала регулярно знайомити публіку з його шедеврами.
Справжнім тріумфом митця стала унікальна техніка гарячої емалі. Петро Петрович створив понад 300 таких робіт. У них він неймовірно тонко та колоритно відобразив життя, характер і щиру душу гагаузького народу. Ці шедеври здобули справжнє світове визнання. Сьогодні вони прикрашають найкращі приватні та музейні колекції в багатьох країнах світу.
Жива пам'ять
У 2021 році, під час святкування 90-річчя майстра, його родина зробила благородний жест — передала Котловинському ліцею 31 картину. Тепер вони дбайливо зберігаються в музейному комплексі, надихаючи нові покоління. Прекрасно, що творчим шляхом митця пішли його доньки, а сам він виховав безліч талановитих учнів.
Лариса Сербінова висловила найтепліші слова вдячності очільниці Котловинського ліцею Прасковії Долапчи та керівниці гуртка Ніні Дейнека за їхню віддану працю із збереження пам’яті про Петра Чакіра.
Життя генія ніколи не буває простим. Ренійський художник Олександр Кокалко тепло згадав свої зустрічі з Петром Петровичем. Вони годинами розмовляли про життя та творчість. І хоча на батьківщині в ті часи художникам було непросто заробляти на хліб, талант Петра Чакіра високо цінували за кордоном, що й давало йому змогу вільно творити.
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!