Ромські пісні та танці – профілактика від депресії.
Ось уже понад рік у Ренійському Центрі культури та дозвілля працює ансамбль ромських пісень та танців «Ягарі», що у перекладі – «вогонь».
З ініціативою створення цього колективу вийшла Вікторія Гончаренко, яка після початку широкомасштабної війни переїхала до Рені із Миколаївської області.
— Взагалі я народилася та виросла в Рені, – розповідає керівник ансамблю. – навчалася у Ізмаїльському педуніверситеті, за освітою я вчитель початкових класів та музики. Останні 22 роки наша родина жила у Миколаївській області, у селі Нечаянне, де я працювала директором Будинку культури. У нас у самодіяльності брали участь дівчата, які мали ромське коріння. І ось одного разу вони запропонували мені створити ансамбль ромської пісні та танцю, щоб зберігати свою культуру. І ми такий ансамбль створили – був і дитячий склад, і молодіжний. Для костюмів замовили шовк, але він виявився досить плотним: коли пошили спідниці, кожна важила сім кілограмів.
Коли Вікторія почала працювати в Рені, вона запропонувала керівництву відділу культури створити і в Ренійській громаді колектив ромських пісень та танців: усі мови багатонаціональної Бессарабії зі сцени звучать, а роми не представлені. Ідею підтримали.
— Я дуже вдячна старості села Нечаянне, який дозволив на деякий час взяти костюми, ми в них почали виступати, а потім пошили вже свої, — розповідає Вікторія. — Цього разу шовк купували легкий, адже кожна спідниця по крою – це три сонці, довжина волана складає 25-26 метрів.
Учасниці ансамблю вдячні начальнику відділу культури Антоніні Асаржі та голові Ренійської громади Ігореві Плєхову за сприяння у створенні сценічних костюмів. А костюми для репетицій учасниці ансамблю шили за власні кошти.
У складі колективу «Ягарі» — жінки різного віку та професій.
— Я все життя мріяла танцювати, але не було часу: сім'я, діти, робота. Я двадцять років працювала головним бухгалтером у газовому господарстві: відповідальність божевільна, – розповідає учасниця ансамблю Галина Карастаматі. – Коли вийшла на пенсію, почала думати – де б потанцювати? Навіть хотіла переїжджати до сина до Одеси. Але одного разу біля Будинку культури побачила оголошення – утворюється ансамбль. Тут же зайшла, і мене прийняли до колективу.
— Я навіть не думала, що до мене прийдуть люди такого цікавого віку, – захоплюється керівниця ансамблю. – Але, незважаючи на свої роки, вони такі запальнички, що з них хочеться брати приклад.
Учасниці ансамблю – самодіяльні артистки – стверджують, що пісні ромів та запальні танці – це найкраща терапія від депресії у період війни.
Про те, як відбуваються репетиції, чи мають артистки ромські гени, що вони розповіли про ромів – у репортажі на каналі «Новини Рені».
Антоніна БОНДАРЕВА
Понравилась статья? Поделитесь с друзьями!
